незвичайний, що не відповідає нормі або очікуванням, що викликає подив ◆ Дивний вчинок. Дивна людина.
ДИННИЙ1, -а, -ое; дивний, дивна, дивно. Викликає здивування, здивування своєю незвичністю.
Дивний. Запозичення зі старослов'янського, де утворено від країна, яка мала в давньоруській мові значення «чужа країна, чужий народ». Спочатку означало лише «чужоземний», потім сталося переосмислення до теперішнього значення — «незвичайний, дивний».
дивне – прикметник, називний п., порівн. p., од. ч. дивне – прикметник, знахідний п., пор.