Через кілька місяців, у січні 1934 року, у Гледіс почали виявлятися ознаки психічного розладу, незабаром їй було поставлено діагноз. параноїдальна шизофренія.
Монро з юних років страждала від тяжкої депресії, намагаючись лікуватися не лише за допомогою кваліфікованих фахівців, але й сильнодіючих психотропних речовин. Мерилін панічно боялася закінчити життя в психіатричній клініці, як це трапилося з її мамою та бабусею.
Саме тому синдром Мерилін Монро – це стан душі, при якому жінка не приймає, не любить і не цінує себе. Люди з цим синдромом переконані у своїй нікчемності, непривабливості, неуспішності. Вони страждають від низької самооцінки, у них геть-чисто відсутній захист особистих кордонів.
Від своєї матері Ґледіс успадкувала шизофренію та періодично виявляла ознаки психічної нестабільності. Як писав у книзі «Таємне життя Мерилін Монро» Ренді Тараборреллі, якось Бейкер заявилася до Болендерів і сказала, що збирається забрати трирічну дочку додому.