Прийнято вважати, що розвиток дитини як особистості починається з двох-трирічного віку. Це правильно, якщо пам'ятати появу суто зовнішніх поведінкових ознак особистісної индивидуальности. Вони у дитини справді виникають лише на третьому році життя.
Особистістю людина стає у процесі соціалізації, тобто під час засвоєння соціальних норм та цінностей, спілкування з іншими людьми. Особистість – це сукупність соціально значущих якостей людини, що він реалізує у житті.
Згідно з теорією Фрейда, розвиток особистості завершується в період статевого дозрівання. А у засобах масової інформації юність подається як шанс стати новою людиною. Клінічним психологам відомо, що з усіх етапів життєвого шляху вік від двадцяти до тридцяти років — найкращий для того, щоб змінитись.
Особистість» вводиться поняття особистості як внутрішнього моменту діяльності. Особистість виникає в результаті ієрархізації системи діяльностей, це не даність, а якість. Окремі діяльності пов'язуються у «вузли», у результаті утворюється новий рівень свідомості — свідомість особистості.