Звичайна, нормальна людина дуже чутка на шляхетність і мужність. Це був звичайнісінький причал, схожий на ті, що я бачив раніше. Залишався останній нормальний обов'язок: вказати гімназії обраний мною факультет. Звичайна, пересічна людина, якій ніщо людське не чуже.
Генерал, як завжди, злий і намагається починати сварку. Але (теж як завжди) п'єса кудись зникла. Прощання з убитим, як завжди, затягнеться, а поховання, як завжди, відсунеться. Принаймні, перше зазвичай тягне у себе друге.
Він легко розсувався і з нього легко вискочити, що я й зробив. Але на душі в мене було легко, як у дитинстві, коли я, весела й заводна, з ранку до ночі стрибала на батуті. Вони легко уживалися з усіма, хто зустрічався і легко асимілювали чужих. Легко уявити, яку бурю зчинили благородні стани.
Він це робив завжди, коли його займав якийсь вірш, що вдався йому або чомусь запав йому в душу. Наче це моє писання могло мати якийсь сенс, якусь ціну! Там у кращому разі якийсь вільнодумний, трохи дисидентствующий інтерв'юер запитає щось дозволене про матінку.