Екзистенціалізм розвивався паралельно спорідненим напрямам персоналізму та філософської антропології, від яких він відрізняється, перш за все, ідеєю подолання (а не розкриття) людиною власної сутності та великим акцентом на глибину емоційної природи.
Екзистенційні мислителі прагнули зрозуміти буття як безпосередньо дане і подолати як раціоналізм, і емпіризм традиційної філософії. Буття, згідно з екзистенційною філософією, не є ні “ідея”, умопостигаема сутність ідеалістичної філософії, ні емпірична реальність, дана у сприйнятті.
Екзистенціалізм – це індивідуалістська філософія, згідно з якою люди володіють вільною волею і самі визначають свою долю. Представники течії вважають, що людина самостійно наділяє життя змістом спочатку безглуздому світі.
В основу екзистенціалізму було покладено проблеми сенсу життя, проектування людської свідомості у часі та просторі, самотності, свободи, що тягне за собою відповідальність, і, нарешті, призначення смерті.