Диспансерне спостереження, згідно із «Законом про психіатричну допомогу…», «може встановлюватися за особою, яка страждає на хронічний і затяжний психічний розлад з важкими стійкими або хворобливими проявами, що часто загострюються.».
Якщо людина відвідує психіатра у приватній клініці, інформація про це не потрапить до баз даних державних диспансерів, якщо тільки звідти не надішлють запит. По суті, звертаючись до приватної клініки, людина стає «невидимою» для державних медичних організацій, які надають психіатричну допомогу.
Лікар проводить консультацію, збирає анамнез, виписує ліки, якщо це потрібно. Пацієнт сам вирішує, чи потрібно приходити до лікаря повторно. А якщо він не звертається протягом року, його медичну карту здають в архів. Диспансерне спостереження можуть встановлюватись без згоди пацієнта.
Діагнози ставлять на підставі ретроспективного аналізу анамнезу, тобто оцінки лікарем історії хвороби з розповіді людини або її близьких. Немає неврологічних тестів, як, наприклад, у неврології, обстежень на кшталт МРТ та аналізів, здатних достовірно показати психічні захворювання.