У радянській психології поняття кризи запроваджено Л. З. Виготським і визначається як цілісна зміна особистості дитини, що регулярно виникає при зміні (на стику) стабільних періодів, обумовлене виникненням основних психологічних новоутворень.
В оцінці дитячих та підліткових криз сучасні психологи зазвичай спираються на праці радянського психолога Лева Семеновича Виготського. Вчений докладно дослідив та описав, як розвиваються вищі психологічні функції дитини, та виділив шість кризових піків.
1965 року канадський психоаналітик е.. Жак опублікував статтю, в якій уперше вжив термін «криза середнього віку» для позначення життєвого періоду усвідомлення обмеженості людських можливостей та смертності.
Ельконін виділяє два різкі переходи – перехід від раннього дитинства до дошкільного віку, відомий у літературі як криза трьох років, та перехід від молодшого шкільного віку до підліткового, який прийнято називати кризою статевого дозрівання. Ці переходи мають велику схожість.